top of page

 

 

Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання.

         Адаптація першокласників до навчання у школі - одна з найактуальніших проблем дитячої психології, яка вирішує її разом із педагогікою, психогігієною, біологією, соціологією. Процес адаптації - вузловий момент становлення дитини в якості суб'єкта навчальної діяльності. По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи.

       Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес. Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях:

- біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);

- психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );

- соціальному (входження до учнівського колективу).

    Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

        Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

        Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми.

        Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо). Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:

- врівноваження-встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;

- псевдоадаптація-поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог; 

- пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;

- уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації.

        Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

         Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші місяці відвідування школи можна позначити як труднощі соціально-психологічної адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів:

      Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.

      Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його "не любить".

        Нові вимоги в сім'ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов'язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.

     Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності.

        Учитель повинен створити всі умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання, а для цього педагог повинен глибоко розбиратись у вікових особливостях психічного розвитку молодшого школяра. Нагадаємо, що характеристика кожного вікового періоду психічного розвитку містить такі основні компоненти: провідну діяльність, соціальну ситуацію розвитку, новоутворення психіки й особистості. Складність управління цим процесом полягає в тому, що перебіг адаптації у різних дітей відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовленості дитини до шкільного навчання, а також від педагогічних умов, створених у школі для роботи з першокласниками.

       ВИСНОВКИ про соціально-психологічну адаптацію першокласників до умов шкільного навчання: - у ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку; - адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем, складне соціально зумовлене явище; - процес адаптації першокласників протікає на біологічному, психологічному, соціальному рівнях; - ознаками адаптивних проблем першокласника є стани тривожності, фрустрації, депресії, нестача впевненості в собі, невротичні прояви; - учитель повинен створити психолого-педагогічні умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання.

                                                              Соціальний педагог – Самофал Надія Миколаївна.

 

 

Шановні опікуни!

          Пам’ятайте, що ваша сім´я – найперша і найважливіша ланка виховання, оскільки саме в ній закладається духовне ядро особистості, основи її моралі, народжуються і поглиблюються любов до батьків, сім´ї, роду, народу, до усього живого, повага до рідної мови, історії, культури. Взірцем гуманних якостей маєте бути насамперед ви самі, характер взаємин у вашій сім´ї.

       Діти-сироти та діти, які залишились без піклування батьків, мають право:

  • на безкоштовне медичне обслуговування (у тому числі стоматолого-ортопедичне);

  • на обов'язкові медичні огляди двічі на рік.

  • на безкоштовне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд та безкоштовне користування всіма видами приміського громадського транспорту ( крім таксі ) за єдиним квитком. Єдиний квиток дійсний на всій території України.

  • на зарахування у навчальні заклади усіх форм акредитації поза конкурсом.

  • на повне державне утримання (для тих, хто не перебуває під опікою);

  • у разі вступу до ПТУ, ВНЗ- на утримання комплекту нового одягу, взуття, грошову допомогу;

  • На безкоштовне харчування, проживання у гуртожитку на період навчання у ПТУ, технікумах, ВНЗ, а також на забезпечення взуттям, одягом, м'яким інвентарем;

  • на безкоштовне забезпечення шкільною та спортивною формами та гарячими обідами на період навчання у загальноосвітніх школах;

  • на щорічну матеріальну допомогу за рахунок стипендіального фонду навчальних закладів;

  • у разі працевлаштування - на одноразову грошову допомогу, забезпечення одягом, взуттям за рахунок підприємства;

  • на добові (за нормами службових відряджень) за час перебування у дорозі (туди і назад) та оплати вартості проїзду у заклади та сім'ї, де вони виховувались (за рахунок навчального закладу);

  • на утримання готівки (в межах норм харчування для тих, хто не виїжджає до місць організованого відпочинку у дні канікул).

  • на позачергове забезпечення житлом після закінчення навчально-виховних та навчальних закладів та проходження служби у Збройних силах України.

Права та обов'язки опікуна

  •  Має право вимагати за рішенням суду повернення йому дітей, які перебувають у нього під опікою, від будь - яких осіб, що утримують у себе дітей без законних підстав.

  • Має право розпоряджатися-майном підопічного у його інтересах.

  •  Має право укладати угоди від імені і в інтересах підопічного, діючи як його законний представник (крім угод, заборонених законодавством).

  • Як правило, має проживати разом з підопічним.

  • Повинен раз на рік забезпечити проходження підопічним повного медичного обстеження.

  • Має право витрачати суми, що належать підопічному у вигляді пенсій, допомоги, аліментів та доходів від майна, на утримання підопічного. Органи опіки та піклування мають право, якщо це потрібно для захисту прав підопічного, обмежувати право опікуна розпоряджатися внеском, зробленим будь-ким на ім'я підопічного.

  • Зобов'язаний виховувати підопічного, піклуватися про його фізичний розвиток, навчання, захищати його права та інтереси. ·Обов'язки з опіки і піклування виконуються безоплатно.

  • Дії опікунів можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі і підопічним, до органів опіки і піклуванням за місцем проживання підопічног

Громадський інспектор з охорони дитинства – Самофал Надія Миколаївна.

 

Пам'ятка батькам п'ятикласників

 

  • У ваших дітей проблемно-переломний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними, небайдужими.

  • У 5-му класі розширився обсяг основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.

  • Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

  • Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, географії тощо.

  • Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай удома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

  • Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

  • Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

  • Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.

  • Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.

  • Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.

  • Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а слід терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

  • Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.

  • Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.

  • Умійте ставити себе на місце дитини.

  • Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.

У спілкуванні зі своїми дітьми:

  • Радійте вашому синові, доньці.

  • Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорюючим тоном.

  • Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перериваючи.

  • Установіть чіткі та визначені вимоги до дитини.

  • У розмові з дитиною називайте як можна більше предметів, їх ознак, дій з ними.

  • Ваші пояснення повинні бути простими та зрозумілими.

  • Розмовляйте чітко, ясно.

  • Будьте терпелячими.

  • Спочатку запитуйте «що?», а потім «для чого?», «чому?».

  • Заохочуйте в дитини прагнення ставити запитання.

  • Заохочуйте цікавість, пізнання та уяву вашої дитини.

  • Частіше хваліть дитину.

  • Заохочуйте ігри з іншими дітьми.

  • Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові уявлення, про які вона могла б розповісти.

  • Намагайтеся, щоб дитина разом з вами щось робила по господарству.

  • Намагайтесь проявляти інтерес до того, що їй цікаво робити (малювати, співати тощо).

  • Не втрачайте почуття гумору.

  • Грайте з дитиною в різні ігри.

  • Частіше робіть щось спільно, усієї сім'єю.

  • Частіше спілкуйтеся зі спеціалістами, читайте книги про виховання дитини.

Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:

  • Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.

  • Не ставте забагато запитань.

  • Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.

  • Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.

  • Не вигадуйте для дитини багато правил - вона перестане звертати на них увагу.

  • Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.

  • Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

 

Соціальний педагог школи – Самофал Надія Миколаївна.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

Якщо ви хочете виховати впевнену в собі, творчу, самодостатню особистість, то:

• Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією.
• Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами.
• Приймайте її такою, якою вона є.
• Підкреслюйте її сильні властивості.
• Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
• Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до похвали та заохочення, а не до покарання та осуду.
• Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.
• Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.
• Оцінюйте вчинок, а не особистість: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас!
Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні.

 

ВИХОВУЙТЕ :

- витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі;
- чесність, правдивість, уміння відстояти честь свою, родини, колективу.
Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.
1. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.
2. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй “Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.
3. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: “Що сьогодні було у школі?”.

 

Можливі наслідки неправильного виховання.

1. Завищена вимогливість батьків до успішності, налаштування тільки на одержання 11-12 балів формує у дитини »комплекс відмінника». Виникає підвищена тривожність (поганий сон, нервові зриви, заїкання.)

2. Дитина чекає позитивної оцінки виконаної роботи від дорослих, а ті не питають, чого сам малюк прагнув досягти! Як результат: те, що мала на меті дитина, не збігається з очікуваннями дорослих. Малюк починає вгадувати, чого хоче дорослий, вчиться не для себе, а для когось – зникає бажання щось робити самостійно, спираючись на власні уявлення, а згодом повністю втрачається бажання вчитися.

3. Страх бути покараним, побачити невдоволення батьків, примушує дитину за всяку ціну приховувати правду, йти на обман: «Аби тільки не засмутити, не розгнівати батьків». Результат – замкненість, нещирість, відчуття самотності й непотрібності.

Пам’ятайте! Головне для батьків: навчити дитину вчитися, прищепити їй інтерес до набуття нових знань.

СПИСОК ВАЖЛИВИХ ТЕЛЕФОНІВ

Всеукраїнський телефон довіри для дітей та молоді

(044) 500-21-80

 

 

Національна «Гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей

0-800-500-33-53-86

 

 

Національна лінія телефону довіри з питань ВІЛ/СНІДу

800-500-45-10

 

 

Національна гаряча лінія з попередження торгівлі людьми

800-500-22-50

 

 

Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім'ї Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна

800-500-33-50

 

 

Науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

(0542) 36-02-72

 

Сумський обласний психоневрологічний диспансер

(0542)4-09-98

 

Сумський обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом

(0542) 24-35-02

 

 

2-28-48 – Служба у справах дітей Ямпільської районної державної адмінстрації

 

 

2-12-60 – Відділ кримінальної міліції у справах дітей Ямпільського РВ УМВС України в Сумській області

 

 

2-24-16 – Районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

 

 

2-10-05 – лікар нарколог Ямпільської центральної районної лікарні

 

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ

 

(0542) 36-02-72

Завідувач обласного центра практичної психології та соціальної роботи

Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації,

Марухина Ірина Володимирівна

розпорядок роботи:

з 8.00 до 17.00;

п'ятниця – з 8.00 до 16.00;

обідня перерва

з 12.00 до 13.00;

вихідні дні: субота, неділя

 

адреса:

вул. Прокоф'єва, 38-а, м. Суми

 

 

 

 

2-25-64

Методист з психологічної служби районного методичного кабінету відділу освіти Ямпільської районної державної адміністрації,

Бондар Ольга Володимирівна

розпорядок роботи:

з 8.00 до 17.15;

п'ятниця – з 8.00 до 16.00;

обідня перерва

з 12.00 до 13.00;

вихідні дні: субота, неділя

 

адреса:

бульв. Юбілейний,1, смт. Ямпіль

 

 

 

 

Батьки вважають соцмережі небезпечними для дітей

      Ніщо в Інтернеті не викликає стільки тривоги в батьків, як соціальні мережі. Проте 26% вважають, що користь, яку Facebook або Twitter тощо приносять їхнім дітям, переважає небезпеку. Такі результати дало опитування, проведене в Сполучених Штатах організацією Family Online Safety Institute (FOSI). Про це повідомляє Українська правда. Життя з посиланням на The Guardian.

     53% респондентів підтвердили, що їхні діти мають власні аккаунти в соціальних мережах. Три чверті з них зізналися, що залогінювалися в них, аби почитати, що пише син чи донька. Як зазначив представник FOSI Джон Ханлі, батьків турбує, що їхні діти викладатимуть в Інтернет особисту інформацію, якою не варто ділитися. "Оскільки чимало батьків моніторять онлайн-активність своїх дітей та впевнені в тому, що можуть це робити, рівень активного нагляду за онлайн-активністю дітей та впевненість дорослих у тому, що вони здатні це робити, знижується по мірі того, як дитина дорослішає", - констатували дослідники.

     76% батьків хвилює те, що їхні нащадки натраплять в Інтернеті на шкідливий або непідходящий для їхнього віку контент. Також вони побоюються, що онлайн-активність сина чи доньки можуть відстежувати якісь компанії у маркетингових цілях. 69% тривожить, що діти можуть спілкуватися з незнайомими людьми.

     71% батьків, чиї діти мають смартфони чи інші мобільні пристрої, запевнили, що перевіряють вхідні та вихідні повідомлення.

     45% встановили обмеження щодо кількості повідомлень, що може надіслати дитина.

 

Агресивна поведінка дітей і підлітків

 

Із проявами агресії та насильства ми зустрічаємось удома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, почувши із засобів масової інформації про прояви різного роду жорстокості.
Під агресією мається на увазі будь-яка навмисна дія у фізичній або словесній формі, спрямована на спричинення шкоди, утрати та болю іншим людям або собі самому. Насильство, у свою чергу, це агресія, спрямована на інших людей.
У дітей, як і в дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.
Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.
Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший це псування оточуючих предметів, а другий це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо).
Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.
Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.



Причини виникнення агресивної поведінки



У даний час агресивна поведінка в дітей і підлітків зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей і молодих людей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Ряд учених указують на чотири причини агресії:

  • агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;

  • агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;

  • агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний уплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;

  • агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.

Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що така поведінка так само вивчається, як і багато інших видів поведінки людини, та, відповідно, завжди можна знайти причину агресії. Як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.
Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки).
Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали. Агресивність дітей і підлітків може проявлятись у різних формах: це фізична агресивність; словесна агресивність, сварки, прокляття; надмірний критицизм; агресивність, що виражається криком; тупання ногами; ляскання дверима; псування чужої власності; надмірна дратівливість, що проявляється запальністю й так далі.
Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей і підлітків, але саме телебачення має серйозний уплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей і підлітків: вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.

Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:

  • сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;

  • провокують агресивні фантазії;

  • притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;

  • руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;

  • заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.

Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під упливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини. Численні дослідження показали, що систематичний перегляд сцен насильства на екрані має величезний негативний уплив на подальшу поведінку молодих людей. Викликає тривогу й дія на психіку дитини комп'ютерних ігор, оскільки більшість із них наповнена агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії й таке інше.
 

Сім'я



Прослідити причини виникнення агресії можна також і в сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний уплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.
Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.


Школа



Часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи. У класі можуть виникати ситуації, що мають негативний уплив на формування навичок правильної взаємодії в колективі. Наприклад, до наростання конфлікту, неприязні, ворожості, а згодом і появи агресивної поведінки можуть призвести неодноразові скарги дітей на одного з однокласників, що виказуються вчителю. У цілому, наявність класів із великою кількістю учнів сама по собі сприяє виникненню агресії, тому що в такому разі легше залишитися непоміченим і уникнути відповідальності за неправильну поведінку.
Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя. Завданням виховання ж не є пригнічення всіляких проявів агресії дитини, а спрямування дітей з антисоціального у просоціальне русло і замість примітивних поведінкових форм допомогти їм виробити такі форми прояву негативних емоцій, які приймаються та допускаються суспільством.

 

 

 

Самофал Надія Миколаївна соціальний педагог школи

Адреса:
смт. Свеса, вул. Центральна 8.

schoolsvessa2@gmail.com
Tel: (05456)6-35-47
Fax: (05456)6-35-47

© 2013

Свеська спеціалізована школа I-III ступенів №2 "ліцей".

Створено за допомогою Wix.com .

  • Twitter Round
  • b-youtube
bottom of page